Еріх Фромм: нещасна доля людей — наслідок незробленого ними вибору

30 цитат видатного німецького філософа й психолога Еріхa Фромма. Цитат, що дарують життя, цитат, які відповідають на найтривожніші запитання людини. Його думки не залишать нікого байдужим.

1. Головне життєве завдання людини — дати життя самій собі, стати тим, ким вона є потенційно. Найважливіший плід її зусиль — її власна особистість.
2. Ми не маємо давати нікому пояснень і звіту, доки наші дії не завдають болю чи не посягають на інших. Скільки життів було зруйновано цією потребою «пояснювати», що зазвичай означає, аби вас «зрозуміли», тобто виправдали. Хай судять за вашими вчинками й через них — про ваші істинні наміри, але знайте: вільна людина повинна пояснювати щось лише самій собі — своєму розуму й свідомості — і тим небагатьом, хто має право вимагати пояснення.
3. Якщо я люблю, я дбаю, тобто я активно беру участь у розвитку й щасті іншої людини; я не спостерігач.
4. Мета людини — бути собою, а умова досягнення цієї мети — бути людиною для себе. Не самозречення, не себелюбство, а любов до себе; не відмова від індивідуального, а утвердження власного людського «я»: ось справжні найвищі цінності гуманістичної етики.
5. У житті немає іншого сенсу, крім того, який людина надає йому, розкриваючи свої сили, живучи плідно.
6. Якщо людина може жити без примусу, не автоматично, а спонтанно, вона усвідомлює себе як активну творчу особистість і розуміє, що життя має лише один сенс — саме життя.
7. Ми є те, що навіяли собі самі й що про нас навіяли інші.
8. Щастя — не якийсь Божий дар, а досягнення, якого людина здобуває своєю внутрішньою плідністю.
9. Для людини все важливо, окрім її власного життя та мистецтва жити. Вона існує для чого завгодно, але тільки не для себе самої.
10. Тонко чутлива людина не спроможна втриматися від глибокого смутку через неминучі трагедії життя. І радість, і смуток — невіддільні переживання чутливої, сповненої життя людини.
11. Нещасна доля багатьох людей — наслідок незробленого ними вибору. Вони ні живі, ні мертві. Життя стає тягарем, неоціненним заняттям, а справи — лише засобом захисту від мук буття у царстві тіней.
12. Поняття «бути живим» — не статичне, а динамічне. Існування — це те саме, що розкриття специфічних сил організму. Актуалізація потенційних сил — вроджена властивість усіх організмів. Тому розкриття потенціалів людини за законами її природи слід розглядати як мету людського життя.
13. Співчуття й співпереживання передбачають, що я відчуваю в собі те, що пережито іншою людиною, і, отже, в цьому переживанні він і я — одне. Усі знання про іншу людину чинні настільки, наскільки вони спираються на моє переживання того, що переживає вона.
14. Я певен, що ніхто не може «врятувати» свого ближнього, зробивши за нього вибір. Усе, чим може допомогти одна людина іншій, — це відкрити перед нею правдиво й з любов’ю, але без сентиментів та ілюзій, існування альтернативи.
15. Життя ставить перед людиною парадоксальне завдання: з одного боку реалізувати свою індивідуальність, а з іншого — перевершити її й дійти до переживання універсальності. Лише всебічно розвинена особистість може піднятися над своїм Я.
16. Якщо дитяча любов виходить із принципу «Я люблю, бо мене люблять», то зріла любов виходить із принципу «Мене люблять, бо я люблю». Незріла любов волає: «Я люблю тебе, бо потребую тебе!». Зріла любов міркує: «Я потребую тебе, бо люблю тебе».
17. Самозабутнє захоплення одне одним — не доказ сили любові, а лише свідчення безмежності попередньої самотності.
18. Якщо людина відчуває любов за принципом володіння, це означає, що вона прагне позбавити об’єкт своєї «любові» свободи й тримати його під контролем. Така любов не дарує життя, а пригнічує, руйнує, душить, убиває її.
19. Більшість людей переконана, що любов залежить від об’єкта, а не від власної здатності любити. Вони впевнені, що, оскільки не люблять нікого, окрім «коханої» людини, це доводить силу їхньої любові. Тут виявляється омана — настановлення на об’єкт. Це схоже на стан людини, яка хоче малювати, але замість того щоб учитися живопису, твердить, що їй просто треба знайти гідну натуру: коли це станеться, вона малюватиме чудово, і станеться це само собою. Та якщо я справді люблю когось, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь «я люблю тебе», я повинен бути спроможним сказати: «Я люблю в тобі все», «Я люблю завдяки тобі весь світ, я люблю в тобі самого себе».
20. Характер дитини — це відбиток характеру батьків; він розвивається у відповідь на їхній характер.
21. Якщо людина здатна повноцінно любити, вона любить і себе; якщо здатна любити лише інших, вона не може любити взагалі.
22. Прийнято вважати, що закоханість — уже вершина любові, тоді як насправді це початок і лише можливість набуття любові. Уважають, що це результат таємничого потягу двох людей одне до одного, певна подія, що відбувається сама собою. Так, самотність і сексуальні бажання роблять закоханість легкою справою, і тут немає нічого таємничого, але це такий успіх, що так само швидко зникає, як і з’являється. Випадково коханими не стають; твоя власна здатність любити породжує любов так само як зацікавленість робить людину цікавою.
23. Людина, яка не може творити, хоче руйнувати.
24. Як це не дивно, уміння бути самотнім є умовою здатності любити.
25. Наскільки важливо уникати пустих розмов, настільки ж важливо уникати поганого товариства. Під «поганим товариством» я розумію не лише порочних людей — їхнього товариства слід уникати, бо їхній вплив гнітючий і згубний. Я маю на увазі також товариство «зомбі», чия душа мертва, хоч тіло живе; людей із порожніми думками та словами, людей, які не розмовляють, а базікають, не думають, а повторюють загальновживані думки.
26. У коханій людині треба знаходити себе, а не втрачати себе в ній.
27. Якби речі могли розмовляти, то на запитання «Хто ти?» друкарська машинка відповіла б: «Я — друкарська машинка», автомобіль сказав би: «Я — автомобіль» або точніше: «Я — форд», «б’юїк» чи «кадилак». Якщо ж запитати людину, хто вона, вона відповість: «Я — підприємець», «Я — службовець», «Я — лікар» чи «Я — одружена людина» або «Я — батько двох дітей», і її відповідь означатиме майже те саме, що означила б відповідь промовистої речі.
28. Якщо інші люди не розуміють нашої поведінки — то що з того? Їхнє бажання, аби ми діяли тільки так, як вони розуміють, — це спроба диктувати нам. Якщо це означає бути «асоціальним» чи «нераціональним» у їхніх очах — нехай. Найбільше їх ображає наша свобода і наша сміливість бути самими собою.
29. Наша моральна проблема — це байдужість людини до самої себе.
30. Людина є центр і мета свого життя. Розвиток своєї особистості, реалізація всього внутрішнього потенціалу — найвища мета, яка просто не може змінюватися чи залежати від інших, нібито вищих, цілей.